Антитіла — Люди як кораблі

Я не твій брат, ти не сестра моя, Ніколи не розказуй мені - хто І в чому я винен на нашій землі, Люди, як короблі. Кожен пливе, поки хвиля несе І поки глибока вода. Глибока і темна до самого дна. До самого, самого дна. На глибині, зустрічаються всі, Так ніби в морі місця нема, І труться бортами, аж стогне земля Від зависті, підлості й зла. Хтось недоплив, бо йому помогли Набрати повні трюми води, Постати героями тої війни. Дуже стати хотіли вони. А до берега тихо хвилі несуть Поранені душі живих короблів. А від берега знов у море ідуть Ті, хто вірив і правду знати хотів. Наш океан, знає більше ніж ми, Секрети всі у нього на дні, А ми ходим зверху - великі й малі Люди, як кораблі. Гордо пливем, і не вірить ніхто, Що ним зацікавилося зло. І серед вітрів Ми не чуєм щурів, Які прогризають нам дно. А до берега тихо хвилі несуть Поранені душі живих короблів. А від берега знов у море ідуть Ті, хто вірив і правду знати хотів. А до берега тихо хвилі несуть Поранені душі живих короблів. А від берега знов у море ідуть Ті, хто вірив і правду знати хотів.