Юлія Думанська — Наворожи

Мине... Все плине з часом, Біль і сум зник... Мине... Злива змиє решту слів... По світі розсіяна Іній на твоїх очах мине... Все плине з часом, Біль і сум... Ти наворожи мені, щоб я Була з тобою врешті знов! Ти наворожи мені, щоб там, Де була біль зійшла любов! Ой, мама казала мені: З краси не пити води! Ти наворожи мені коханого, Любов наворожи! Говорила мені мати: На любов не ворожи! Але я не можу спати, Де мені його знайти?.. Ой, мамо, мамо, мамо, Мамо, що ж це сталося? Сама його я вигадала Й закохалася... Ти наворожи мені, щоб я Була з тобою врешті знов! Ти наворожи мені, щоб там, Де була біль зійшла любов! Ой, мама казала мені: З краси не пити води! Ти наворожи мені коханого, Любов наворожи! Я шукала серед ночі, Серед мрій і сновидінь, Доки не зустріла очі, Образ твій розсіяв тінь... Ой, мамо, мамо, мамо, Мамо, що ж це сталося? Сама його я вигадала Й закохалася... Ти наворожи мені, щоб я Була з тобою врешті знов! Ти наворожи мені, щоб там, Де була біль зійшла любов! Ой, мама казала мені: З краси не пити води! Ти наворожи мені коханого, Любов наворожи! Ой, мама казала мені: З краси не пити води! Мине... Все плине з часом, Біль і сум зник... Мине...